Життя Едуардо

Лікар та викладач, присвятив все життя служінню Богу та хворим. Будь-яку роботу він перетворював на молитовне споглядання.

Едуардо Ортіс де Ландазурі народився в Сеговії (Іспанія) 31 жовтня 1910 р. Він завершив медичний факультет в 1933 р. і здобув докторській ступінь у 1944 р.

Він розпочав свою кар’єру в Мадриді, працюючи в лікарні Дель Рей. В 1935 р. він переїхав до Німеччини для завершення навчання. В 1940 р. він повернувся до Мадриду аби працювати в Клінічній Лікарні з професором Гіменесом Діасом. Його він усе своє життя вважав своїм учителем. У 1946 р. Едуардо посів кафедру загальної патології Кадіського Медичного факультету. Проте невдовзі після цього переїхав до Гранади, де обійняв посаду завідувача кафедри Клінічної та медичної патології Гранадського Університету. З вересня 1958 р. він працював на Медичному факультеті щойно заснованого Наваррського Університету (Памплона), вірність якому зберіг до кінця життя.

На початку громадянської війни в Іспанії, його батька, який був військовим, кинули до в'язниці, винісши смертний вирок, хоча він навіть не був учасником кривавої історії, в якої його звинувачували.

З мамою і сестрою Едуардо провів з батьком ніч перед розстрілом (8 вересня 1936). «Це були найболісніші дні мого життя», - скаже він пізніше. Смерть батька залишила глибокий слід в його душі: Едуардо пережив духовну кризу, яка призвела згодом до його навернення до Бога.

17 червня 1941 року він одружився з Лаурою Буска Отаєгі, з якою познайомився в 1935 р. в лікарні Дель Рей, де вони разом працювали. В них народилося семеро дітей. Значення сім’ї для апостольського служіння Едуардо неможливо недооцінити.

1 червня 1952 року він подав офіційне прохання про вступ до OpusDei. Вступ до Прелатури став для нього початком справжньої боротьби за правдиве християнське життя. Він обирає шлях, показаний св. Хосемарією Екрівою, якого Едуардо дуже любив.

Почуття Богосинівства зростало в його серці, його побожність була щирою та міцною. Він завжди зберігав душевний спокій та випромінював щиру радість, навіть в часи випробувань та години глибокої втоми.

Його професійна діяльність була вкрай напруженою. Він вставав рано, присвячував певний час духовним роздумам та Божественній Літургії, та зазвичай закінчував свій трудовий день вже далеко за північ. Він безперестанку піклувався про своїх колег та працівників. Для студентів він був справжнім наставником та керівником – як в професійних, так і в життєвих справах. Зі всіма він спілкувався з любов’ю і всім намагався допомогти. Він був вимогливим до себе самого та до інших: він хотів, щоб люди не закопували в землю даровані Богом таланти.

Він був справжнім другом хворих, тому що завжди ставився до них з повагою, вбачаючи в кожному людську особистість у всій повноті; таким чином допомагав їм не лише фізично, але й духовно.

В OpusDei він усвідомлював головний принцип цілісності життя: він зрозумів, що турбота про сім’ю, робота, спілкування з друзями, колегами та учнями має бути сповнена християнського духа. Для нього будь-яке заняття було можливістю звернутися до Бога, якому він посвятив своє життя. Будь-яку роботу він перетворював на молитовне споглядання.

В 1983 р., на 73 році свого життя він завершив викладацьку діяльність. Невдовзі у нього виявили ракову пухлину. Операція показала, що пухлина занадто запущена, а лікування марне. З першої миті Едуардо усвідомлював безнадійність свого становища. Він жертвував Богові свої страждання за Церкву. Останні два роки перед смертю він провів в напруженій роботі. Його апостольська ревність також була великою. 1 травня 1985 року його було покладено до памплонської університетської клініки, де він до того працював багато років, турбуючись про хворих. Він помер 20 травня промовляючи молитву: «Господи, помнож в мені віру, надію та любов, щоб моє серце стало подібним до твого!»

Після смерті Едуардо швидко поширилася думка про його святість. Ще за життя багато людей вважали його святим. З кожним днем все більше людей у своїх молитвах звертаються до його заступництва.