Палко люблячи світ

Рубрика "У спільноті святих" сьогодні дає нам змогу якщо не почути живий голос святого Хосемарії, то прочитати уривок із його проповіді, яку він прочитав у кампусі (студмістечку) Університету Наварри 8 жовтня 1967 р.

Дехто бажає представити християнське життя виключно духовним і вважає, що ним живуть особливі, чисті люди, далекі від нікчемного світу або ті, що принаймні терплять його, доки живуть тут, на землі.

Коли бачення є таке, то християнське життя зосереджується в храмах. Бути християнином – означає ходити до церкви, брати участь у священнодійствах, займатися церковними справами, одне слово – жити в особливому, окремому світочку , немовби в присінках раю, доки інший, звичайний світ іде своїм шляхом.

Ми відкидаємо таке перекручення християнства. Християнське життя протікає у звичайному світі. Діти мої, де ваша любов, ваша праця, втілення ваших устремлінь – там місце вашої повсякденної зустрічі з Христом. У круговерті звичайнісіньких подій, серед найбільш земних, матеріальних речей ми маємо освячувати себе, служачи Богові та людям.

Бог чекає на нас щодня у лабораторії, в операційній, у казармі, на університетській кафедрі, на фабриці, на заводі, у майстерні, в полі, у сім’ї, тобто – всюди, де трудяться. Є щось божественне і сокровенне у найпростіших речах, і кожен з вас має це щось відкрити…

Я хотів би, щоб ви уникли поширеної спокуси подвійного життя: по один бік – життя внутрішнє, зв’язок із Богом, а по інший, геть окремо – професійне, соціальне, сімейне, де юрмляться і кишать дрібні земні справи.

Ні, діти мої! Ми так жити не можемо! Ми – християни, а не шизофреники. Життя – одне, його ми й маємо освятити, наповнити Богом і плоть, і дух. Іншого шляху немає. Або ми навчимося віднаходити Бога у повсякденному житті, або взагалі Його не знайдемо.

Запевняю вас: коли християнин виконує з любов’ю найдрібнішу справу, ця справа сповнюється слави Божої. Нам здається, що земля і небо стрічаються на горизонті, а вони сходяться у нас у серці, коли ми освячуємо буденне життя.

Освячуйте буденне життя: у цих словах – ціла програма християнського життя. Полишіть мріяння та вигадки: "Ах, якби ото я не оженився! …якби мав іншу професію …був здоровіший …молодший …тверезіший…" Тверезо зверніться до найбільш насущного, до найочевиднішої реальності: де вона – там і Господь.

Людина, яка знає, що Христа можна знайти не тільки у храмі, а й у світі, любить цей світ. Вона намагається здобути хорошу освіту, їй хочеться стати вченою та вмілою. Проблеми, які виникають довкола неї, вона вирішує вільно, а рішення, як завжди у християн, обумовлені і власними роздумами, і смиренною покірністю волі Божій, яка проявляється в усіх подіях, важливих та неважливих.

Вчення про християнську свободу, співіснування й розуміння – надзвичайно важлива частина тієї звістки, яку несе Opus Dei . Люди, які прагнуть служити Христові у Ділі Божому – такі само громадяни, як будь-хто інший , ось тільки вони намагаються до кінця виконувати своє християнське покликання, відчуваючи всю міру своєї відповідальності.

  • "Католицький Вісник", № 18 (495), 2010