За часів мого дитинства нерідко перші сторінки газет були присвячені боям і винищенням у Бейруті – каже Ігнасіо. – Потім війна закінчилась, вже більше не була серед новин і не з’являлась в газетах. В моїй підсвідомості так і залишився образ сплюндрованого міста, про який я не згадував, аж поки наприкінці 1997 року виникла можливість відвідати Бейрут і допомогти розпочати працю Справи.
Маючи таку нову перспективу, знайшов Ліван на мапі (я ніколи не був «сильним» у географії) і почав розшукувати по енциклопедіях все про край, який незабаром мав стати моїм. Так дізнався, що у Чилі мешкає набагато більше ліванців, ніж я думав.
Коли приземлився у Бейруті, люди зі Справи, які були там вже рік, зустріли мене на летовищі. Навколо все було нове, але коли прибув до центру Opus Dei, відчув себе як вдома. Це розумієш, тільки коли сам пересвідчишся, що це значить, що Opus Dei є родиною.
Літургійне розмаїття Ігнасіо вважає, що Ліван має дуже цікаві риси і значення для праці та історії Opus Dei. Говорить таке:
Перше, на що я звернув увагу, не потрібно християнізувати цей край, бо сам Ісус був у Лівані близько 30 року. Коли згадав, що перший християнин з’явився у Чилі близько 1515 року, зрозумів, що Ліван - то є Свята Земля. І варто це відзначити.
Другим, що привертає увагу, є присутність різних обрядів. Ми звиклі того що є просто «католиками» і нічого більше. Але тут «католики» мають літургічні назви: «мароніти», «греко-католики», «халдеї»… Все це католики, апостольські і римські, але не латинські, як у Чилі. Тому у Лівані можемо зустріти вірних Opus Dei як римо-католиків, так і нумераріїв, супернумераріїв та священиків, які служать Літургію і приймають таїнства за іншими обрядами.
Наступним новим відкриттям є арабський світ, іслам. В цьому регіоні переважають мусульмани. В усьому світі їх нараховують 1,5 млрд. Ліван є вкрай важливим регіоном, як одне з небагатьох місць, де християни і мусульмани користуються з рівних умов та живуть поруч в атмосфері взаємоповаги.
Зрештою цікаврою є сама країна, її культура, мова, клімат, політична та економічна ситуація, рух на вулицях…Як і всюди, тут також є речі добрі і трошки гірші, але помітно переважають добрі, і для чужоземця призвичаїтися до цих нових умов нескладно.
Допомога у початках праці Opus Dei є тут чимось, що робиться в дуже природній спосіб. Ми не є місіонерами, але звичайними християнами. Поширення апостольської праці Opus Dei виконується просто, через життя в дусі Справи, як в Чилі, так і в Римі чи Бейруті. Працюючи в інформаційній фірмі, маю той самий розклад роботи, що і мої колеги, заробляючи на життя не без зусиль, в той же час заохочуючи моїх колег до сповіді, до участі в Святій Літургії, до молитви, до освячення своєї роботи, до сумлінної праці. Деякі з них починають користатися з духовного керівництва, інші приходять на формаційні зустрічі.
Закладаємо підвалини, щоб Справа могла дійти до всіх: перекладаємо книги святого Хосемарії арабською, засновуємо центри та реколекційні будинки в місцях де проходить апостольська праця, закладаємо також молодіжні клуби, школи…Робимо то, що і скрізь, що приносить плоди: молитовні роздуми, медитації, гуртки, дні покути, катехизацію, відвідини потребуючих, культурологічні і спортивні заняття, екскурсії і, найголовніше, розмови з нашими друзями і колегами, які відкривають нові горизонти християнського життя, апостольства, щедрості перед Богом та іншими. З Божої ласки, серед ліванців з'являються покликання до Справи, котрі приймають естафетну паличку і самі починають робити Справу, подібно до того як о. Адольфо Родрігес (Adolfo Rodríguez) та інші серед тих перших, що прислав був св. Хосемарія, аби започаткувати працю Opus Dei в Чилі.
Я щасливий, що живу тут, і дякую Богу за можливість служити Церкві під час початку праці Opus Dei в Лівані. Найважливіше є залишатися щедрим і робити те, до чого закликає нас Бог, жити, будучи вірним власному покликанню.
